«Булінг в ЗДО — міф чи реальність»
Булінг (від англ. tobull— переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.
Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в ДНЗ відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У ДНЗ при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.
Хто провокує булінг в дитсадку
Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
Педагог або помічник вихователя:
· зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;
· ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
· глузує із зовнішнього вигляду дитини;
· образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
· проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.
Батьки або члени сім’ї:
· б'ють та ображають дитину вдома;
· принижують дитину у присутності інших дітей;
· проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
· ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.
Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО
Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:
Вдома:
· не хоче одягатися вранці;
· шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
· просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
· плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;
· грає наодинці.
В дитячому садку:
· не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
· усамітнюється при будь-якій нагоді;
· часто губить свої іграшки або речі;
· бруднить чипсує одяг;
· грає поламаними іграшками;
· відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чигрі;
· не має друзів у групі.
Що робити батькам
· У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
· Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
· Запевніть дитину, щови не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
· Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
· Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).
· Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.
· Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.
· Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.
· Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.
· Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
· Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
· Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Пам'ятайте: дитина, щостала учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона не дотримувалась при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.
Дитина і булінг: що робити батькам?
Булінг – далеко не нова проблема як для всього світу, так і для України зокрема. За одним цим словом стоять тисячі психологічних проблем у дітей. Відомо, що в Україні приблизно кожна четверта дитина стикається з цькуванням, і майже половина з них нічого і нікому не розповідає, залишаючись зі своїми проблемами один на один.
Як зрозуміти, що дитина стала жертвою або провокатором булінгу? Що повинні робити батьки в такій ситуації? Як потрібно виховувати дітей, щоб не допускати таких ситуацій?
«Булінг (цькування) – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого». Закон України № 8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу»
– Хто може виявитися об’єктом цькування (булінгу)?
–Будь-яка людина! Абсолютно будь-яка…Кожен/на з нас має свої больові точки. Методом цькування агресор обов’язково знайде те, що зачепить саме Вас: національність, незвичайна зовнішність, бідність/багатство, особливості здоров’я … все, що завгодно.
Тому популярна і «улюблена» (але не правильна) порада, яку дають жертві цькування це: «Тобі треба зрозуміти, що в тобі не так, чим ти викликаєш таке до себе ставлення і змінитися». Часто, дуже часто людині, що зазнала цькування, намагаються пояснити, що саме вона є причиною того, що до неї погано ставляться, що в цьому є якась справедливість. Варто сказати, що і у самої жертви може бути бажання пояснити таке до себе ставлення якоюсь своєю вадою. Тому, що це дає хоч невелику, але ілюзію контролю над ситуацією. Щодо дітей, швидше за все піддадуться булінгу ті, які не отримують у своїй родині підтримку. Вони більш незахищені і навряд чи підуть скаржитися батькам, тим самим «розв’язуючи руки» агресорам. Будь-яка інакшість, беззахисність, безумовно, швидше приверне до себе увагу, викликаючи бажання «придавити».
– Як зрозуміти батькам, що їхня дитина стала жертвою агресивного цькування?
– Зверніть увагу на зміну настрою та поведінки дитини. Поговоріть з дитиною, постарайтеся делікатно з’ясувати, чим вона засмучена.
– Як зупинити булінг дитини?
– Якщо хтось з батьків вважає, що дитина піддається цькуванню, тоді рекомендується негайно прийти до освітнього закладу до вихователя, класного керівника/ці і повідомити йому, що Вашу дитину цькують. Саме з цими словами. Тут важливо самим батькам чітко розуміти різницю в тому, що далеко не кожна дитина повинна прагнути бути «Зіркою», але безпека в класі необхідна будь-якому, і чітко доносити цю думку до педагога.
\Дуже часто швидка реакція і поява батьків перед задираннями здатні зупинити ситуацію булінгу, тому що вона трапляться там, де є дорослий, який дозволяє такій ситуації відбуватись. Якщо педагог почує батьків і чітко дасть зрозуміти класу, що подібне явище неприпустиме, тоді будь-які прояви цькування погасяться досить швидко.
– Як розпізнати, що дитина стала ініціатором цькування?
– Найчастішесуб’єктами булінгу стають діти, котрі піддаються насильству в сім’ї, а також ті, що пережили психотравмуючі моменти в минулому (наприклад, самі є колишніми жертвами цькування). Такі діти, швидше за все, постараються відігратися на своїх однокласниках, одногрупниках. Але трапляється, що буллер володіє високою самооцінкою в сукупності зі зниженою емпатією. І він цілком усвідомлює свої дії. Такій дитині необхідні жорсткі кордони і зрозуміла перспектива невідворотності наслідків її дій.
– Що робити в такому випадку?
– Якщо мати чи батько дізнається, що його дитина є агресором, тоді є сенс з’ясувати причини її поведінки. І вже в залежності від цього – або відправити її, наприклад, в спортивну секцію, де вона могла би виявляти свої лідерські якості без шкоди для психологічного/фізичного здоров’я інших, або приготуватися досімейної терапії,а також пояснити ступінь юридичної відповідальності за свою поведінку. Часто потрібно і те, і інше.
– Кому в випадку булінгу потрібна допомога – тому, хто здійснює цькування, тому, кого цькують чи спостерігачам? І чому?
– Булінг – це хвороба конкретної групи. Психологічну травму отримують всі: агресори, жертви, безмовні свідки.У психології є навіть термін «травма спостерігача». Багато дітей не можуть самостійно впоратися з досвідом спостереження за триваючим насильством. Їм може знадобитися допомога фахівця. Втім, як і всім іншим.
Варто відзначити, що далеко не в кожній групі, або класі процвітає цькування. Там, де є дружний колектив, де є педагог (завуч і/або директор, завідувач), непримиренний з цим явищем, а також налагоджений діалог з батьками, цькування або немає взагалі, або воно швидко присікається.
– Чи можна захистити дитину від кібербулінгу?
– У наш час набирає обертів кібербулінг. Це цькування в інтернет просторі, зокрема, в соцмережах. Кібербуллерів привертає ілюзія вседозволеності і безкарності. Швидкість поширення інформації колосальна. Завдана шкода може виявитися більшою, ніж навіть найжорсткіше шкільне цькування.
– Головна порада для батьків – як допомогти дитині уникнути цькування?
– Булінг – це важке випробування. Найкраще, що може зробити мати та батько для своєї дитини у цій ситуації – це дати їй зрозуміти, що з будь-якою проблемою вона може звернутися до них, отримавши необхідну підтримку і захист. Найгірше – це сказати: «Розбирайся сам/а!». Дитина одна у цій битві не впорається …
Коментарi