Дошкільний навчальний заклад №8 "Зірочка" комбінованого типу м.Мелітополь

Шановні педагоги, Ви можете допомогти дитині, яка пережила домашнє насильство або насильство за ознакою статі, забезпечуючи наступне:

➔ Нормальність: підтримуйте нормальний статус дитини в групі.

➔ Тепле ставлення: використовуйте нормальні вияви теплого ставлення; нехай у вашому голосі відчувається тепло.

➔ Схвалення: кивніть, підморгніть дитині, поставте якусь позначку на її роботі, — що завгодно, аби підкреслити значущість дитини, почуття її цінності, прийняття.

➔ Сталість і передбачуваність: життя дитини поза групи може стати хаотичним. Група може бути єдиним місцем, де дитина буде почувати себе нормально. Чітко визначайте ваші вимоги та очікування.

➔ Почуття приналежності та включеності: демонструйте роботу дитини, долучайте те дитину до дискусії тощо.

➔ Структура: спочатку дитина може хотіти, щоб їй говорили, що вона повинна робити і як реагувати, поки вона не зможе мобілізувати власні ресурси. Структура стане її безпекою.

➔ Безпека й конфіденційність: підтримуйте звичний спосіб життя. Не обговорюйте деталі того, що трапилося з дитиною, будь з ким. Шукайте надійну підтримку для себе. Переживання дитини не призначені для персоналу.

➔ Поведінкові обмеження: деструктивна й антисоціальна поведінка повинна твердо й постійно засуджувати.

➔ Заохочення і стимуляція: доступність корисного матеріалу для читання і художня творчість (наприклад, малювання) - це можливості для дитини висловити свої почуття.

Що ви можете сказати:

Діти, які стали жертвами насильства, можуть «відреагувати» (бурхливо розповісти/ тихо плакати/ звинувачувати будь кого тощо) свої почуття під час кризи (або під час кризи фази розкриття насильства). Наступні твердження можуть допомогти їм краще зрозуміти свою поведінку:

❖ «Деякі діти так поводяться (назвіть характер поведінки), коли вони почувають себе... (назвіть, як дитина може почувати себе, наприклад, сумно, самотньо)».

❖ «Діти, які стикаються з такою проблемою, іноді... (назвіть поведінку)».

❖ «Коли це (назвіть поведінку) відбувається, у дітей звичайно буває дуже багато турбот».

❖ «Ти не будеш так себе почувати завжди. Але тобі може знадобитись допомога, підтримка, щоб подолати це сьогодні».

Ці зауваження можуть допомогти зменшити ізоляцію дитини:

★ Якщо у вашому закладі є консультанти або соціальні працівники, нехай вони попрацюють з дитиною. Це може допомогти знизити потребу дитини розповісти іншим дітям («Зі мною все в порядку?», «Я усе ще подобаюся людям?»), а отже, і стати жертвою глузувань тощо.

★ Дайте дитині знати, до яких дій ви готові (наприклад, що ви завжди готові з нею поговорити). Помилково переконувати дитину не думати про те, що трапилося, або забути про це. Про це треба говорити відверто. Діти будуть інтерпретувати мовчання як замовчування і, крім того, вирішать, що вони «погані».

★ Запитайте дитину, з ким ще вона може поговорити про свої почуття. «Я помітив, що останнім часом ти виглядаєш не дуже щасливим (-вою). Я за тебе турбуюся. Чи можу я що-небудь зробити, щоб тобі допомогти? Може, ти хочеш ще з кимось поговорити?»

★ Поясніть дитині вашу роль і роль представників органів, що надають їй підтримку (працівник організації захисту дітей, соціальний працівник, консультант та інші). Діти потребують багатьох безпечних можливостей розрядки своєї тривоги.

Скажіть дитині, яка стала жертвою насильства:

➢ Я тобі вірю.

➢ Мені шкода, що це з тобою трапилося.

➢ Це не твоя провина.

➢ Добре, що ти мені про це сказала.

➢ Я постараюся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека.

Як навчити дитину правильно вирішувати конфлікти

У будь-якому суспільстві, де зростає дитина, їй доведеться опинитися у певний час у конфліктній ситуації з однолітками, педагогами, чинавіть родичами. Дуже важливо навчити дитину правильно ставитися до подібних суперечок, бо саме вони є “ключиком” до набуття навичок, які знадобляться їй у майбутньому.

У своїй книзі “Конфлікт – це подарунок”, автор Нейт Регієр акцентує увагу на одному важливому моменті, коли мова заходить про сутички: конфлікт – це зіткнення цінностей і поглядів, що є абсолютно нормальним, бо всі люди – різні. Розуміння цього факту значно знижує градус вирування пристрастей і частіше веде до порозуміння.

Дитячі конфлікти мають трохи іншу природу, тим самим часто є більш складними для батьків. Наприклад, дві дитини одночасно хочуть сісти біля віконця в автобусі. Одна дитина відчуває себе ображеною, починається конфлікт. Що повинні робити батьки в цій ситуації? І чи потрібна їх участь взагалі?

Для початку розберемося, що є основою суперечок для дітей різного віку.

3 роки .Дитина вперше стикається з тим, що можна назвати конфліктними ситуаціями, але сформулювати своє бажання конструктивно вона ще не в змозі. У трирічному віці дитина керується емоціями та почуттями, і стати тригером сутички може все, що завгодно.

Найкраще, що можуть зробити батьки – надавати підтримку та заспокоювати дитину, відволікаючи її бесідою та задаючи безоцінкові запитання: “Чому тобі так хочеться мати цю річ?”, “Чому ти почав так поводитися з цим хлопчиком?”. На емоційні відповіді дитини ви маєте показувати здорову модель поведінки та реакцію на дану ситуацію: “Я розумію, що ти хочеш цей велосипед, він справді дуже гарний. Давай ми візьмемо схожий напрокат, ти спробуєш покататися, і якщо тобі справді сподобається – ми з татом купимо тобі його на день народження”.

4-6 років. Кількість конфліктів збільшується, коли дитина йде в дитячий садочок. В сім’ї вона була оточена увагою і турботою: батьки віддавали найсмачніший шматочок, піддавалися в грі і не претендували на іграшки. У дитячому колективі все по-іншому: щоб отримати те, щохочеш, доведеться відстоювати свою позицію або шукати компроміс.

Батькам у такій ситуації залишається дві речі: знайти садок, де вихователі вміють вирішувати подібні дитячі конфлікти, чи навіть відслідковувати “дзвіночки”, коли ситуація починає виходити з-під контролю і потребує допомоги дорослого. І друга річ – навчити дитину основам ненасильницького спілкування та одночасно вмінню відстоювати свою позицію.

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ЦИВІЛІЗОВАНО ВИРАЖАТИ СВІЙ ГНІВ

Дитину з раннього віку переконують, що сердитися не добре, бо людина, яка виражає гнів, може «не вписатися» у соціум. Натомість, щоб навчитися виражати свою злість адекватно, дитина звикає пригнічувати її. Але будь-яке почуття рано чи пізно виривається назовні. Тому, щоб уникнути перетворення дитини на «вулкан» та зберегти її здоров’я, дитину необхідно вчити правильно проявляти негативні емоції та з найменшими втратами виходити зі складних ситуацій.

Гнів є однією з базальних емоцій. Злість є близьким емоційним станом до гніву, його похідним виявом разом з обуренням та сердитістю. Але злість характеризується більшою тривалістю, меншою інтенсивністю та ситуативністю вияву. Обурення і сердитість є більш ослабленими варіантами гніву.

Гнів є сильною та суперечливою емоцією. Це не просте почуття є одним із базових: людина отримала його внаслідок еволюцій­них процесів. У тваринному світі гнів необхідний для того, щоб ви­жити, подолати ворога, стати ватажком зграї. Однак у світі людей ді­ють інші закони.

Побутує думка, що сердитися — погано, бо це призводить до бі­йок, сварок та образ. Однак недаремно існують вислови «праведний гнів», «спортивна злість». Такі переживання часто необхідні для того, щоб упоратися зі складним завданням чи відстояти свої погляди. Гнів виникає у відповідь на ситуацію, що людині не подобається, що висуває перешкоди на шляху досягнення мети. Тоді відбуваються зміни на тілесному рівні: підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихан­ня стає частішим. Маленькі діти можуть кричати, битися, кидатися предметами. Трохи подорослішавши, вони починають обзиватися та плюватися. Підлітки та до­рослі часто стримуються і навіть посмі­хаються, незважаючи на пристрасті, які вирують ус ередині, хоч іноді вони пово­дяться аж надто бурхливо.

Однак відомо, що гнів може мати і позитивний ефект — він мо­білізує внутрішні сили організму. Це нерідко допомагає подолати самого себе у складній ситуації або захистити слабкого. А спортс­мени в такому стані навіть встановлюють рекорди.

Що маютьзробитидорослі, щоб навчити дитину переживати гнів

· озвучити стан дитини

· приєднатися до її почуттів

· допомогти дитині виразити гнів адекватним способом

· обговорити з нею ситуацію

ЯК ПЕРЕВЕСТИ ГНІВ У МИРНЕ РУСЛО

Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердити­ся та жодним чином не висловлювати своїх переживань. І тоді щоразу, коли вона відчуває гнів (а не відчувати його вона не може — це фізіологічний ме­ханізм, що запускається у будь-якій ситу­ації, що не задовольняє людину), вона ду­має, що з нею відбувається щось погане, соромиться себе, внаслідок чого ще біль­ше сердиться. Однак залежно від темпе­раменту, особистісних якостей, а також стилю батьківського виховання одні люди сердяться переважно на себе, інші — виключно на своє оточення.

Отже яким шляхом мають йти батьки для того, щоб син чи донька навчилися розуміти причини своїх переживань та цивілізовано виражати гнів?

Озвучуємо стан дитини

Здебільшого за сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна знайти спосіб їх задоволення.

Озвучити стан дитини дуже важливо, адже вона вчиться розпізнавати свої почуття за умови, якщо дорослі їх називають. Коли батьки озвучують її почуття, дитина вже з 3-3,5 років не вважає себе поганою, якщо з нею відбувається щось, що не подобається батькам. Вона починає розуміти, які емоції переживає в тій чи тій ситуації: злість, сум, радість, здивування, страх тощо. І тоді з’являється можливість вибору: можна проявити переживання різними способами.

Якщо дитина на щось помітно розсердилася, то батькам важливо сказати, що вони бачать її стан: «На мою думку, ти гніваєшся … (на когось чи на щось)». Якщо дитина звикла звинувачувати в усьому інших, вона досить швидко яскраво опише, які погані люди її оточують. А от дитина, яка приховує свої переживання, може одразу не зізнатися, що трапилося. На жаль, це відбувається з остраху, що батьки засудять її, тому їм доведетьсяд окласти зусиль, щоб розговорити таку дитину. Можна просто сказати прямо: «Я бачу, що тисумний — напевно, щось трапилося. І я хочу тобі допомоги». Можна поділитися спогадами з власного дитинства: «Коли я була маленькою, то дуже засмучувалася, якщо…» — далі наводиться ситуація, подібна до тієї, щосталася з дитиною.

Приєднуємося до почуттів дитини

Лише приєднавшись до почуттів дитини, і ми допомагаємо їй звільнитися від них і заспокоїтися.

На жаль, дорослі здебільшого не намагаються приєднуватися до почуттів дитини, обходять стороною цей важливий момент і од­разу починають давати поради. Потім, правда, дивуються, чому піс­ля їхніх корисних і правильних рекомендацій замість подяки чують докір: «Ти мене не розумієш!». Річ у тім, що лише приєднавшись до почуттівд итини, дорослі допо­магають їй від них звільнитися, за­спокоїтися та відкритися для кон­структивного обговорення.

Коли дитина сердиться, негативні реакції засвідчують її сильні почуття. Батькам у таких випад­ках варто говорити, що вони розуміють емоції дитини. Наприклад: «Відчуваю, ти такий злий, що готовий добряче до­пекти своєму кривднику». Або: «Коли потрапляєш у неприємну ситуацію, та ще привселюдно, справді хочеться крізь землю провалитися». Такими комента­рями батьки, з одного боку, демонстру­ють дитині свою готовність вислухати та підтримати, а з іншого — розширюють її уявлення про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Адже дитина часто не розуміє, що саме її так сильно розсердило. Тому важливо, щоб дорослий проводив такі логічні зв’язки. І бажано робити це не на піку роздратування дитини, а лише після того, як вона заспокоїться.

Дитина, яка приховує негативні переживання, може одразу не зізнатися в тому,що відбулося. Це часто відбувається з остраху, що батьки засудять її.

ДОПОМАГАЄМО ДИТИНІ ВИРАЗИТИ ГНІВ АДЕКВАТНО

Ще раз наголосимо: гнів закладено в людині природою для того, щоб вона могла себе захистити у випадку небезпеки.

Якщо гнів постійно стримувати, то напруга очинає накопичува­тися в певних зонах тіла, через це виникають м’язові спазми. Невдовзі з’являється погане самопочуття, біль, дитинастаєнеуважною, плак­сивою та роздратованою. Тому так важливо своєчасно «звільнити­ся» від гніву та злості. Зрозуміло, що битися, лаятися, кусатися, плюватися є забороненими прийомами. Однак важливо, щоб відбулася реальна дія. Можна апропонувати дитині певним звуком або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Нехай це буде:

· крик, вереск;

· гарчання;

· тупотіння ногами;

· биття подушки;

· кидання м’яких кубиків об стіну.

Також можна намалювати свій гнів, а потім пошматувати малю­нок. Добре, якщо батьки зроблять те саме разом із сином чи донь­кою. Якщо вдасться справді щиро позлитися, дитина швидко заспо­коїться та буде здатна розмірковувати як жити далі.

ОБГОВОРЮЄМО ТЕ, ЩО ВІДБУЛОСЯ

Дитина не може не відчувати гнів, бо це фізіологічні механізм, що запускається будь-якій ситуації, що висуває перешкоди на шляху до досягнення мети.

Після того як дитина втішилася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало. Адже всіх, наприклад, штовхають, однак не всі через це зляться. Здебільшого за такими сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власного невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесни­ків тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна зна­йти спосіб їх задоволення.

У кожній родині та в кожному дошкільному закладі може бути свій «законний» спосіб вираження злості. Окрім перерахованих варі­антів, можна, наприклад, малювати карикатури на свого кривдника. Або знайти в нього щось справді кумедне та з гумором розповісти про це. Або ще раз пригадати всю ситуацію та придумати різні варіанти її завершення.

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчить­ся справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбу­вається та зуміє пояснити це іншим. Зможе виражати злість у при­йнятний спосіб, без шкоди для себе та інших. І що важливо, вона засвоїть для себе різні варіанти виходу зі складних ситуацій.